Детектор медіа говорить

У травні 2024 року у Володимира Зеленського закінчуються строки президентських повноважень, тож, за версією російських пропагандистських медіа, він більше не буде легітимним главою держави. Громадянська мережа «Опора» розібралася, як Росія використовує брехню про «диктаторський режим в Україні» задля продовження війни та послаблення міжнародної підтримки нашої держави. Про атаку на легітимність української влади — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Катерина Міхалевська.

Упродовж багатьох століть російська держава веде війни з іншими — за території, вплив, обґрунтовуючи їх реальними чи вигаданими загрозами. Задля приховування факту протистояння всьому цивілізованому Заходу російський агітпроп обирає для себе образ найбільш зручного ворога та намагається вже його всебічно дискредитувати. Для цього зокрема використовуються історичні алюзії до минух геополітичних супротивників Росії. Про те, як Москва обирає серед ворогів найзапеклішого і навішує на нього ярлики — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Олександр С’єдін.

На каналі «Дім» вийшов спецвипуск проєкту «Я не забуду», що розповів історію загибелі молодої жінки під час окупації Херсонщини та порятунку її малої дитини. Мати була закатована росіянами. Її трирічний син пережив клінічну смерть. Хлопчика врятувала тітка, яка приїхала в будинок родини майже відразу після замаху. Саме вона прийшла до проєкту та дала свідчення. Про приклад висвітлення воєнних злочинів окупантів — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

Не всі знають, що таке «Євробачення», як улаштований цей конкурс і в чому його важливість. Ба більше, навіть деякі віддані фанати конкурсу теж не до кінця розуміють низку процесів усередині нього. Тож розбираємо всі ці деталі крізь призму того, про що вам не розкажуть фанати. Думки, висвітлені у цьому матеріалі, є лише особистими думками автора матеріалу Артура Колдомасова. Про фандом, букмекерські ставки та «мистецтво поза політикою» — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Артур Колдомасов.

Відеоігри перестали бути розвагою для дітей, тепер це частина життя багатьох українців — як відпочинок, хобі або навіть рід діяльності. Це можливість заробляти гроші, насолоджуватися грою як художнім твором або просто весело проводити час із сім’єю чи друзями. Стереотипи не дозволяли багатьом українцям відмовитися від бачення ігрової індустрії як розваги суто для дітей. Кількість українських адаптованих перекладів ігор стабільно зростає, наш ринок стає більш привабливим для розробників, але всі ці процеси тривають не без проблем. Про те, як розвивається українська ігрова індустрія, звільняючись від багаторічного впливу російської — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Ігор Наджафов.

Про «Суспільне Культура» мешканці соцмереж, передусім українського сегмента Facebook знову відгукуються позитивно. Причина — новий проєкт «Русифікація у стилі поп», прем’єра якого відбулася в ефірі 31 березня. Про роботу «Суспільне. Культура», яку варто сприймати не як чергову розповідь про відоме, а як фільм-попередження: не варто намагатися повторити це — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.

Усвідомлення ролі історії в поточних подіях породило справжній бум українських історичних проєктів. З’явилася безліч тематичних ютуб-каналів, фільмів-розслідувань, подкастів тощо. На тлі такого розмаїття здивувати чимось новим доволі важко. Але проєкту «Українського радіо» «Батьки-засновники» вдалося це зробити повною мірою. «Батьки-засновники» розповідають про історичних діячів, які сформували ідею України. Впродовж століть, коли українці не мали своєї держави, ці мислителі плекали думку про наше право на самостійність. Про новий проєкт «Українського радіо», що розповідає, хто насправді вигадав Україну — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

У перший рік імплементувати закон «Про медіа» на сто відсотків не вдалося. Серед проблемних моментів — відсутність належного фінансування на запуск реєстру й електронного кабінету, потреба у прийнятті змін до виборчого кодексу, реєстрація фільмів у Державному агентстві з питань кіно. Про результати моніторингу імплементації закону — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Наталія Данькова.

Майже рік тому державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» обрало на конкурсі 53 художні та документальні проєкти для фінансування з державного бюджету на сотні мільйонів гривень. Не всім зрозумілий посеред великої війни кіноапетит замовник пояснив захистом національних інтересів. Будь-яка з цих прем’єр цікава з точки зору розуміння того, що нам хоче сказати держава. Ну ж бо патріотичне кіно, вироблене державним коштом, — це в будь-якому разі програмний витвір. Про низку серіальних прем’єр, що були створені на держзамовлення — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

«Я і Фелікс» є ігровим повнометражним дебютом Ірини Цілик. А ще це один із фільмів, яким не пощастило бути запланованими для прокату в 2022-му. На щастя, в Україні все ще є робочі кінотеатри й достатня кількість глядачів. Діється десь в обласному центрі в пострадянській Україні. Ольга (Анастасія Карпенко) виховує сина Тимофія. В тій же квартирі мешкає бабуся Ліда (Галина Веретельник-Степанова), котра одного дня приводить нового супутника життя — «графа», підполковника й ветерана афганської війни Фелікса. Про стрічку про героїв нашого часу, які росли самі по собі й виросли кращими за своїх учителів — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.

На каналі «Плюс плюс» вийшов другий сезон дитячого мультсеріалу «Україна. Нескорені міста», що створює «1+1 media» у партнерстві зі Smart Angel і VoxCheck за підтримки Євросоюзу. Творцям, напевно, знадобилася певна мужність, щоб зробити ці п’ять епізодів про Донецьк, Луганськ, Херсон, Крим і Маріуполь. Не просто міста (і місця, бо Крим охоплений загалом), а символи російської агресії. Про мультсеріал, який розповідає про російсько-українську війну та російські історичні фейки — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

У Німеччині презентували документальну стрічку про розмови російських військових зі своїми близькими про війну. «Мирні люди» якнайкраще відповідають загальному жанровому означенню «документалістика», бо тут, принаймні на позір, мінімум авторського втручання в матеріал, — каже Дмитро Десятерик. Камера нерухома, переважають загальні плани, нема ані наскрізної оповідної лінії, ані головних героїв: чисте спостереження. Про другу повнометражну роботу режисерки й фотографки Оксани Карпович — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Дмитро Десятерик.

Знімали фільм «Інший Франко» 2019 року у Львові, зокрема на території музею «Дім Франка», автентичного помешкання родини. Стрічка у 90 хвилин вміщає завдяки флешбекам три основні життєві етапи: причетність до створення «Пласту», участь у Польсько-українській війні як бойового льотчика, полон і втечу та період роботи в Харкові, коли Петро Іванович став свідком Голодомору й супутніх злочинів сталінського режиму. Про три емоції від фільму про сина Франка — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.

Майже два роки тому один із найбагатших людей України бізнесмен Рінат Ахметов вирішив вийти з медійного бізнесу та відмовився від ліцензій телеканалів, друкованих медіа та провайдерів однієї з найбільших медіагруп. Це сталося через кілька місяців після початку повномасштабної війни. За цей час на ринку з’явилися нові медіапроєкти на різних платформах, які створювали колишні працівники «України» або які запускали на основі контенту групи Ахметова. Про те, що сталося з активами закритої нині медіагрупи «Україна» — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Наталія Данькова.

У межах ІІІ Міжнародного Kyiv Stratcom Forum 2024 відбулася дискусія «Когнітивна деколонізація: боротьба за людську свідомість через культуру та релігію». Участь у ній взяли докторка політичних наук та професорка Київського національного університету Рета Марутян, голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, журналістка, головна редакторка LB.ua Соня Кошкіна й актор і голова комітету Національної Шевченківської премії Євген Нищук. Про те, як Україні захищати свій соціокультурний простір від ворожих впливів та утверджувати свої сенси й погляди — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Юлія Лавришин.

Немає жодної інтриги у президентських виборах у Росії, повністю відсутня політична конкуренція, а сам процес виборів максимально деполітизований. У російських реаліях головна роль «опозиції» полягає в тому, щоби зберегти видимість політичного плюралізму, але при цьому виключити критиків режиму. Ті публічні російські діячі, які підважують путінізм, підлягають фізичному знешкодженню, витіснені на маргінес чи перебувають за межами Росії. Таким чином тамтешні президент і партія влади не стикаються з реальною конкуренцією, а виборцю не дають навіть теоретичної можливості проголосувати за альтернативну політичну програму. Про те, наскільки вихолощеним став виборчий процес в умовах путінізму — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автори — Леся Бідочко, Андрій Пилипенко.

Чотирисерійні «Друзі» Павла Тупіка виробництва «2+2», створені на замовлення державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України». Своєю чергою, історія про подорож однозначно заводить «Друзів» у сегмент road movie — так званого «дорожнього» кіно. Вибір для оповіді формату road movie дозволяє давати героям більше простору, зокрема — для проявів звичайного героїзму. Цьому сприяє власне подорож, під час якої зустрічаються різні, переважно хороші й добрі люди. Про українське роуд-муві, бойові дії, військових, полон і друзів — у випуску. Текстову версію читайте тут. Автор — Андрій Кокотюха.

У Lviv Media Hub розповіли про роль медійників у підтримці постраждалих від сексуальних злочинів. Станом на початок березня 2024 року Офіс генерального прокурора розслідує 274 кримінальні провадження за фактами сексуального насильства під час війни. Найбільше випадків було виявлено в Херсонській, Київській і Донецькій областях, але справжня кількість таких злочинів невідома — не всі постраждалі готові розказати про це, на деокупованих територіях зокрема. Про правильні шляхи висвітлення цієї чутливої теми в медіа — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Ірина Семенюта.

Документальний фільм Алана Бадоєва «Довга доба» вийшов у лютому — спочатку в кінотеатрах (це були благодійні покази за донати для поранених українських військових), потім на телебаченні — на каналі «1+1 Україна», а згодом у ютубі. «Довга доба» — це збірка відео з телефонів українців, що були зняті після початку повномасштабного вторгнення. Тут є фіксації атак і руйнувань, випадкові кадри з життя цивільних, численні сториз, відеозвіти волонтерів і військових, відеопослання до рідних і близьких тощо. Про стрічку, що фіксує українську історію, «щоб ніхто вже не зміг її переписати» — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.

На ютуб-каналі «Реальна історія» продюсера і дослідника історії Акіма Галімова вийшов документальний фільм «Що Москва ховала в Києво-Печерській лаврі?». Серія отримала за тиждень після виходу півтора мільйона переглядів. Фільм «Що Москва ховала в Києво-Печерській лаврі?» присвячений історії Лаври — від її утворення до сьогодення, коли Україна нарешті почала процес дерусифікації культового місця. Про нову стрічку Акіма Галімова, що дозволяє оцінити масштаби панування Росії в Києво-Печерській Лаврі — у випуску. Текстову версію читайте тут. Авторка — Марія Спалєк.